Народився 1 жовтня 1973-го у Лубнах. Закінчив школу №2. Працював механіком у Лубенській механізованій колоні №27, а після строкової служби — начальником служби військової охорони на промисловому підприємстві Лубенщини. Потім виконував обов’язки охоронця у Лубенському молочному заводі. Захоплювався волейболом - неодноразово представляв Лубенщину на змаганнях.

Після повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Восени 2024-го направлений до навчального центру десантно-штурмових військ. Воював на Донецькому напрямку. З лютого 2025-го вважався безвісти зниклим. Родина до останнього сподівалася побачити його живим. На жаль, Герой повертається додому на щиті.

4 червня 2025 року внаслідок ракетного обстрілу загинув наш земляк - курсант навчальної роти базової загальновійськової підготовки військової частини, солдат СТАВИЦЬКИЙ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ.

Юрій Володимирович народився 13 квітня 1983 року у селі Лазірки Оржицького району на Полтавщині. Сім’я згодом переїхала у Лубни. Тут він закінчив загальноосвітню школу №2, а пізніше -Полтавський Державний педагогічний інститут , здобувши професію вчителя трудового навчання.

Юрій мав «золоті руки» і хист до роботи з деревом. Тож, працював столяром на різних приватних підприємствах. Незадовго до початку повномасштабної війни зумів відкрити власну справу – займався виготовленням столярних виробів.

У спогадах рідних, знайомих, друзів він -«душа компанії», врівноважений, відповідальний, щирий. Любив кататися велосипедом вулицями рідного міста та його околицями. Але не ховався і розумів, що Батьківщину треба захищати від ворога, адже перед очима був приклад батька, учасника АТО (2015-2016 років), добровольця Територіальної оборони, який, не зважаючи на вік, і зараз захищає Україну.

На жаль, Юрій не встиг навчитися військовому мистецтву і стати на захист своєї землі. Підступний ракетний удар забрав його молоде, сповнене сили життя.

23 квітня під час проходження військової служби на території військової частини помер наш земляк, курсант, солдат Даниленко Володимир Володимирович. Не витримало серце військовослужбовця, зупинилось.

Володимир Володимирович народився 20 січня 1982 року у місті Лубни. Навчався в Лубенській загальноосвітній школі №2. Після закінчення навчального закладу свою долю вирішив пов’язати зі спеціальністю електромонтера, тож закінчив ПТУ №12. Пройшов строкову військову службу у Збройних Силах України. Здобута спеціальність стала в нагоді в армії: він виконував технічне обслуговування та ремонт електрообладнання військових об’єктів. Любов до техніки спонукала до здобуття ще однієї спеціальності - тракториста-машиніста сільськогосподарської техніки в ПТУ №53 у с. Войниха. Працював у магазині побутової хімії «Астера», на будівельних об’єктах, приватних підприємствах міста.

Був доброю, щирою людиною. Умів підтримати добрим словом, розрадити у скрутну хвилину. Любив природу. Частенько вибирався порибалити. А ще мав неабиякий хист до садівництва та городництва. Усе що садив - давало врожаї. Війна змінила погляди на життя молодого чоловіка, він став до лав ЗСУ аби боронити свою землю від ворога.

1 січня 2025 року, після важкого поранення, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, у лікарні міста Києва помер наш земляк, молодший сержант Горбатенко Олександр Васильович.

Він народився 27 листопада 1984 року у місті Лубнах. Навчався в загальноосвітній школі №2, а спеціальність технолога молока та молочних продуктів здобув у технікумі міста Біла Церква. Строкову військову службу проходив у бригаді охорони Генерального Штабу ЗСУ.

Восени 2022 року Олександр Горбатенко добровольцем мобілізувався до Сил спеціальних операцій Збройних Сил України і став на захист держави. Мав псевдо «Шериф». Службу у війську Олександр починав водієм групи операторів БПЛА, з якими гідно давав відсіч ворогу у Бахмуті (2022р). Пізніше перекваліфікувався і сам став талановитим сертифікованим оператором FPV-дронів та брав участь у бойових діях на Курщині (2024 р). Окрім служби, Шериф постійно підтримував ЗСУ в соцмережах, репостив збори та активно поширював правду, яку намагались приховати росіяни. Він постійно вдосконалювався як спеціаліст. Багато речей у військовій справі йому давалось легше,ніж іншим, а його обізнаність у зброї не один раз рятувала життя бойовим товаришам. Шериф постійно підбадьорював інших, сам завжди був спокійним, впевненим, місцями відчайдушним, ініціативним і ніколи нікому не відмовляв у допомозі. На нього завжди можна було покластись.

25 грудня 2024 року у стрілецькому бою, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконуючи військовий обов’язок із захисту України, загинув наш земляк – кулеметник стрілецької роти військової частини, солдат Шандир Ігор Володимирович.

Народився 15 серпня 1984 року в Лубнах. Навчався у загальноосвітній школі №2, а професію водія-тракториста здобув у професійно-технічному училищі села Войниха. Трудову діяльність розпочав на підприємстві «Лубнифарм», а згодом його «золоті руки», що не боялися ніякої ої роботи, дали можливість працювати у різних будівельних організаціях м. Києва та Лубен.

Ігор Володимирович любив свою землю, роботу, життя. Він був турботливим сином та батьком. І сам був справжнім сином України, за яку й віддав з честю своє життя.

22 січня 2023 року під час виконання бойового завдання з відсічі збройної агресії російської федерації проти України на Донецькому напрямі загинув наш земляк, стрілець стрілецького відділення військової частини, солдат Богаєвський Юрій Петрович.

Юрій Петрович народився 13 вересня 1980 року в смт. Семенівка на Полтавщині. Але ще в дитинстві родина переїхала у Лубни. Тут він вчився у школі №7 і з золотою медаллю закінчив загальноосвітню школу №2. З червоним дипломом закінчив Лубенський технікум бухгалтерського обліку за спеціальністю «Економіка підприємства». Пізніше отримав вищу освіту у Київському Національному авіаційному університеті. Працював системним адміністратором у Лубенському відділенні Ощадбанку, у фірмі «Астера». Повномасштабну війну зустрів він на посаді інженера-електроніка у загальноосвітній школі №2.

Висока свідомість та глибокі патріотичні переконання не дозволили йому залишатися в тилу. І вже 25 лютого 2022 року він добровільно пішов захищати Батьківщину у батальйон територіальної оборони. Честь і гідність найбільше важили у його житті. Не дарма мав позивний «Самурай».

Він віддав своє життя за свою сім’ю, земляків, рідний край, Україну.

5 травня 2024 року, перебуваючи на Харківському напрямку оборони, помер наш земляк, водій-електрик радіостанцій взводу протиповітряної оборони військової частини, солдат Лобатенко Ігор Петрович.

Ігор народився в Лубнах, закінчив загальноосвітню школу №2, а згодом професійно-технічне училище №53 у селі Войниха. Мав спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю, слюсаря-ремонтника. Після строкової служби в армії повернувся до рідного міста, створив сім’ю, виховував сина та доньку. Усе життя працював на лубенських підприємствах «Лічмаш-прилад» та «Лубенський молокозавод». Проте свідома громадянська позиція, патріотизм та розуміння ситуації спонукали у серпні 2020 року піти добровольцем до лав Збройних Сил України. Разом із сином, професійним військовим, до останнього боронив Україну, її волю і незалежність.

23 січня 2024 року в Національному інституті раку у м. Київ від важкої хвороби помер наш земляк, стрілець третього відділення піхотної роти, сержант Клюшник Віктор Іванович.

Віктор народився в Лубнах 19 серпня 1971 року. Закінчив загальноосвітню школу №2, Лубенське професійно-технічне училище №12. Завжди розумів важливість професії військового і мріяв її здобути. Служив у Збройних Силах України, вчився у Полтавському військовому училищі. Проте доля склалася так, що повернувся в рідне місто. Працював на меблевій фабриці, служив у лавах поліції та в охоронних фірмах.

Віктор Іванович був людиною зі справжнім чоловічим характером, мужнім і патріотичним. Із перших днів повномасштабного вторгнення агресора на нашу землю він у лавах Добровольчого формування Територіальної громади. А влітку 2023 року став в ряди захисників Збройних Сил України. Хоробро воював на Харківському напрямку. На жаль, важка хвороба надто рано забрала його життя, не дала здійснитися планам і повернутися в стрій.

30 грудня 2023 року в районі н.п. Іванівка Донецької області у результаті мінометного обстрілу, гідно виконавши військовий обов’язок, загинув наш земляк - старший стрілець-оператор штурмового батальйону, молодший сержант Саєнко.

Валентин Григорович народився 21.08.1981 року у м. Лубни. Середню освіту здобув у Лубенській загальноосвітній школі №2. Пізніше, у 2003 році, закінчив Харківський інститут соціального прогресу за спеціальністю «економіка». Працював в охоронному агентстві у м. Київ, займався підприємницькою діяльністю. Любив Україну, своє місто й дім, тому без вагань рушив захищати від російської навали навесні 2022 року, так, як колись його батько боронив Україну від наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. Валентин Григорович чесно й відважно воював майже 2 роки, сподівався у лютому приїхати в Лубни у відпустку. На жаль, тепер він тут навічно.

30 вересня 2023 року внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу, від отриманих у районі населеного пункту Красногорівка Донецької області травм, загинув наш земляк Олександр Гапон - командир механізованого відділення – командир машини механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону.

Народився він 07.03.1979 року в с. Засулля, закінчив Лубенську ЗОШ №2, потім ПТУ-53 у с.Войниха, де здобув професію водія. Захоплювався музикою, тому вже з 16 років був учасником духового оркестру Лубенської 25-ї гвардійської мотострілецької дивізії. Тут і залишився служити, успішно закінчив школу прапорщиків та вступив до Харківського танкового інституту. Однак віддавав перевагу мирним професіям, працював у приватних структурах, опановував будівельну справу. Проте війна перекреслила всі плани нашого земляка на мирне життя. І вже з 1 липня 2022 року він на службі у Збройних Силах України, серед нашого героїчного воїнства захищав державу від ворога. Брав участь в охороні стратегічних об’єктів столиці. Із серпня 2023 року воював на Донецькому напрямку у званні штаб-сержанта. Там і наклав головою, виборюючи мир для країни.