Серед славетних українських родин, які не лише ввійшли, а й прославили історію нашого краю та української діаспори, червоною ниткою проходить цікавий, трагічний, але вкрай мало досліджений шлях роду Шеметів. Дослідники стверджують, що вивчати історію Лубен без Шеметів не можливо: «Шемети й Лубни — це одне ціле!»
Шемети були заможними землевласниками Лубенського повіту та належали до десятка найбагатших родин Полтавщини. «Родинне гніздо» Шеметів знаходилося на хуторі Олександрівка поблизу Лубен. Зараз це улюблене місце багатьох лубенців та гостей міста — комплекс для відпочинку «Вілла Крона» (Демонстрація світлини).
Шемети володіли суконною та тютюновою фабриками, мали цегельню, млин, олійницю, лісопилку та понад 1000 гектарів землі, із яких половина — орної.
У родині Шеметів панував дух свободи та українства: тут говорили непопулярною тоді «мужицькою» мовою, одягали вишиванки та попри все прагнули повернути українській мові хоч якісь права.
У родині Михайла та Наталії Шеметів народилося 4 дітей — одна донька та троє синів: старший Володимир, середній — Сергій, менший — Микола. Вони здобули якісну освіту: спочатку здобували навчання в Лубенській чоловічій гімназії, потім стали студентами престижних вузів. Брати були справжніми українофілами, завжди проявляли свою активну громадянську позицію.
(Демонстрація світлини) Старший із братів Шеметів — Володимир Михайлович Шемет — був унікальною людиною. Він мав преконання, що мова має значення, та стверджував: «В Україні хай кожний чужинець говорить по-нашому, а як я поїду в його країну, там говоритиму по-їхньому». Якими актуальними є його слова зараз!!!
Володимир Шемет ініціював створення серед молоді Лубен українофільського гуртка, який називали «Діти Шемета»; був членом таємної організації «Братство тарасівців», яка першою висунула гасло боротьби за самостійність України; разом із Миколою Міхновським організував Українську Народну Партію, яка пропагувала ідеї самостійності; був тричі депутатом у Лубенській управі, у І Державній думі, в Українській Центральній Раді; активним учасником революційних подій 1905-1907 та 1917-1921 років на теренах Лубенщини; ініціатором видання першої україномовної газети «Хлібороб» на території підросійської України в 1905 р.
Через свої переконання Володимир Михайлович піддавався переслідуванню з боку царської влади. Після встановлення радянської влади його родина проживала в Києві та перебувала під пильним наглядом комуністів. Володимир Михайлович прожив 59 років. Помер у 1933 р. у Києві, де й похований на Байковому кладовищі.
(Демонстрація світлини) Середній із братів Шеметів — Сергій Михайлович Шемет — навчався в Петербурзі, де долучився до діяльності українських студентських організацій. 1917 року в Лубнах Сергій Шемет стане співзасновником Української демократично-хліборобської партії, до якої увійшло понад 1500 селян та 20 спадкових землевласників. Її по праву можна вважати першою в історії аграрною партією України. Ця політична сила приведе пізніше до влади Гетьмана Павла Скоропадського. Більшу частину свого життя Сергій провів у еміграції, виїхав у 1919 році. Мешкав у Австрії, Німеччині, Франції, Австралії. Був особистим секретарем Гетьмана Скоропадського в еміграції, займався видавничою справою, писав дослідження з історії України, долучався до діяльності хліборобів-державників в еміграції. Мріяв про самостійну Україну, якою б керував гетьман, спираючись на парламент, а основу села становили міцні фермерські господарства. Сенс життя окреслив словами: «Наше покоління мусить сотворити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для сотворення своєї держави». Середній із братів прожив поважні 82 роки, похований в австралійському місті Мельбурн.
(Демонстрація світлини) Найкоротшим було життя найменшого з братів — Миколи Михайловича Шемета. Неначе спалах свічки: таке ж яскраве та швидкоплинне. Микола Михайлович займався видавничою справою; був редактором газети «Хлібороб»; під псевдонімом Михайленко робив дописи в пресу, порушуючи злободенні питання; мав відношення до видавництва праці Міхновського «Самостійна Україна»; мріяв про життя в незалежній Україні. Він також зазнав переслідувань імперської влади та був засуджений за українофільську діяльність. Очевидно, що найменший із братів, який встиг відчути свіже повітря демократичної Європи під час відвідин у 1903 і 1905 рр. Швейцарії, Австрії, Франції, не зміг змиритися з реаліями українського життя. Переповідають, що він покінчив життя самогубством у 1918 році — буремний час Української революції початку ХХ ст.
Усе те, що зробили брати Шемети для Лубенщини та України, є досить значним та вагомим. Найяскравішою сторінкою є їхня видавнича діяльність. Саме брати Шемети 12 листопада 1905 р. видали в Лубнах власним коштом першу україномовну газету на теренах російської імперії під назвою «Хлібороб». (Демонстрація світлини) Це була «перша ластівка» після 42-річної заборони друкованого українського слова. Знаково, що 12 листопада — день виходу першого номера часопису, відзначається з 2009 р. як День україномовної преси. Усього було видано 5 номерів. П’ятий номер «Хлібороба» мав наклад аж 80 000 примірників, що було нечувано для тогочасної України. (Демонстрація світлини) Друкарня знаходилася по вулиці Пирятинській у будинку, який належав родині Шеметів. На цьому місці зараз знаходиться будівля універмагу (магазин «Сінсей»).
Учень нашого ліцею Кононенко Всеволод досліджував історію родини Шеметів та створив їх генеологічне дерево (Демонстрація світлини)
- Шемети — це старовинний литовський рід, який згадується з початку 15 століття та є нащадком князя Гедеміна.
- Прадід братів Шеметів — Казимир, брав участь у повстанні декабристів 1825 р. та був позбавлений дворянського звання.
- Батько братів Шеметів — Михайло Казимирович Шемет, брав участь у Кримській війні та повернув дворянські привілеї. Він 20 років поспіль був активним учасником Лубенського самоврядування к. ХІХ — п. ХХ ст. 13 років очолював Лубенську управу, тобто, якщо говорити по-сучасному, був міським головою, а потім іще 7 років його обирали депутатом. Був розумним керівником міста, сприяв розвитку освіти, займався благодійністю.
- Найстарший із братів — Володимир Шемет, був одруженим зі щирою українкою Вірою Андріївною Приходько-Новіцькою. Родина мала трьох синів: Богдана, Романа та Ждана. Богдан Шемет емігрував за кордон, діяч української еміграції, жив та працював в Австралії, помер у віці 94 років, похований у м. Мельбурн. Був одружений, дітей не мав.
- Дружину та двох інших синів Володимира Шемета — Романа та Ждана, було заарештовано органами НКВС за антирадянську діяльність. Вони пройшли через сталінську систему Гулагу. Їх було реабілітовано вже після смерті Сталіна.
- Доля родини Романа Шемета не відома. Ждан Володимирович Шемет мав дітей — Віру та Володимира, які є прямими нащадками родини Шеметів (це онуки старшого з братів Шеметів). Віра Жданівна мешкає в Києві, має сина Максима, який зараз захищає територіальну цілісність України. Володимир Жданович — мешкає в Німеччині, має сина Романа.
- «Совєтська влада» доклала багато зусиль, щоб історія родини Шеметів була забутою. В умовах суцільної русифікації родина українофілів навіть після смерті була для влади небезпечною.
Нині в нашій державі та місті активно повертають славу діячів минулого. У Лубнах названо вулицю іменем братів Шеметів, засновано однойменну премію (Демонстрація світлини), з березня 2023 р. наш навчальний заклад має назву — Академічний ліцей імені братів Шеметів.
Брати Шемети — справжні поборники ідеї сильної, розвиненої, самостійної України. Їхні погляди до сьогодні не втратили своєї актуальності.